Смугасте життя

У тому, що життя смугасте, Христина переконалася на власному досвіді.

Дитинство було не легке. Тому подумки розфарбовувала його у чорний колір. Виховувала її спершу мама, а потім бабуся. Свого тата Христина взагалі не знала, мама забороняла розмовляти на цю тему і донині дівчина й не здогадувалася про свій родовід по лінії батька. Її мати недовго виконувала свій материнський обов’язок: коли Христинці було лише сім рочків, жінка подалася за кордон. Там вийшла заміж і народила ще двох дівчаток. Звісно, про Христину, як про невдале минуле, швидко забула… Виховання небажаної доньки лягло на плечі бабусі.

Христина дуже страждала в шкільні роки, була замкнутою, неговіркою. Дуже соромилася, що не має ані мами, ані батька. Бабуся, хоч і любила внучку, проте не могла замінити маму з татом.

А потім у житті Христини настала біла смуга. Вона закінчила школу і вступила до університету на факультет іноземних мов. Студентські роки суттєво відрізнялися від шкільних. У чужому місті, в яке вона приїхала навчатися, про неї ніхто нічого не знав. Не треба було ховати від сорому очі, коли інші розповідали про своїх тата та маму. Христя вигадала історію про себе та своїх батьків: вона – донька успішних бізнесменів, які емігрували до Європи і там розгорнули ресторанний бізнес. А коли хтось із заздрісних одногрупниць іронічно запитував “Якщо твої батьки такі багаті, то чому живеш у гуртожитку, а не винаймаєш квартиру? Чому їздиш на маршрутному таксі, а не власним автомобілем? Та й зрештою, чому одяг купуєш на дешевих ринках, а не у модних бутіках чи й взагалі за кордоном – у Європі?”, Христина спокійно та виважено відповідала:

– А я не марнотратка, щоб гроші батьків просто так на вітер викидати… Я заощаджую, бо після закінчення університету й свою мережу ресторанів хочу відкрити. Тільки не за кордоном, як батьки, а в Україні.

– То йшла б у кулінарне училище, – не вгавали заздрісниці.

– Й піду… Але спершу вищу освіту здобуду…

Із часом такі насмішкуваті розмови припинилися. Усі повірили в слова та розповіді Христини. У дівчини з’явилося багато нових друзів. А ще залицяльників та охочих посвататися до дівчини.

Проте Христина знала, що не повинна піддаватися спокусам і зустрічатися із будь-ким. І знала, що мусить вивчитися, щоб потім міцно стояти на ногах, а не висіти на шиї в бабусі.

На тертьому курсі Христина потрапила на практику в одну велику міжнародну компанію. Обов’язки практикантки виконувала сумлінно та старанно, хотіла якнайкраще зарекомендувати себе. Вірила в щасливу долю і в те, що коли отримає диплом, зможе прийти сюди влаштовуватись на роботу. І навіть не здогадувалася, як несподівано для неї закінчиться практика.

Старанну та вродливу студентку запримітив директор компанії. Спершу придивлявся, а потім пішов у наступ – підкорював молоде дівоче серце, як тільки вмів. Дарував квіти, запрошував на побачення, дивував оригінальними та дорогими подарунками.

Спочатку таких сміливих та несподіваних залицянь Христина остерігалася. Дівчину лякала надмірна увага, дорогі подарунки і те, що Григорій Данилович прагне стати її кавалером. Як-не-як, не одноліток – директору компанії було вже далеко за 30. Але з часом імпозантний, уважний та мудрий чоловік досягнув свого – Христина закохалася в нього.

Йому першому розповіла про себе, про те, що навіть не знає імені свого батька, що маму востаннє бачила, коли мала сім рочків, що її виховала бабуся і що історія про заможних батьків-емігрантів, яку спершу вдало розповідала йому, суцільна брехня.

Григорій за таку відвертість Христини не розсердився, щоправда, її життя мало цікавило його. Єдине, про що мріяв, щоб вона стала його дружиною. А чи має вона батьків, чи заможні вони – не мало жодного ззначення. Зрештою, Григорій міг забезпечити кого-завгодно, адже заробляв стільки, що Христині й не снилося.

Вона з радістю прийняла пропозицію стати супутницею його життя. Щоправда, бабуся була проти… Бідкалася, що така різниця у віці Христини та Григорія ні до чого доброго не приведе. Проте внучка й слухати не хотіла. Через рік вона одружилася.

Незвикла до розкоші Христина спершу боялася її. А згодом полюбила… Дорога квартира в центрі міста, власний водій, розкішні бутики… І вона – така молода й щаслива.

Сімейне життя змінило дівчину. Четвертий та п’ятий курс відучилася абияк. Адже після одруження Григорій пихато та категорично заявив:

– Моя дружина не працюватиме! Сам зможу прогодувати сім’ю! І працювати ти, Христинко, не будеш – не жіноча це справа!

Навіть хотів, щоб Христя університет покинула, боявся, що молода дружина знайде іншого – молодого, як і вона сама. Але Христині якось вдалося переконати Григорія у тому, що мусить отримати диплом. Проте сама про навчання уже й не думала. Ходила на пари задля розваги, щоб із подругами побачитися та повихвалятися новими подарунками-покупками.

Але, як ми згадували раніше, життя – смугасте. Через п’ять років подружнього життя почуття Григорія притерлися, молода дружина набридла… Почалися сварки, зради, звинувачення… І, врешті-решт, усе закінчилося розлученням. Казка про Попелюшку стала банальною історією про нещасливе кохання.

Аж тепер Христина зрозуміла, що бабусині слова були правдиві. На жаль, це усвідомлення прийшло запізно. Христі довелося повертатися до звичайного життя звичайної дівчини. Повертатися у рідне місто не захотіла, тому винайняла квартиру і кинулася на пошуки роботи. Адже тепер, без підтримки Григорія, жилося нелегко.

Знайти роботу було справою нелегкою. На ринку праці молодого фахівця без досвіду роботи ніхто не потребував. Тому Христина взялася за репетиторство. Мала декількох учнів-школярів, яких навчала іноземної мови. Працювала тричі на тиждень, їздила до дітей багатіїв. На дорогу витрачала чимало часу, учні жили в різних кінцях міста, але іншого виходу просто не було. Христині були потрібні гроші…

Добиралася до учнів маршруткою. Довелося відвикати від дорогих авто та власних водіїв, якими свого часу тішив Григорій. Настала чорна смуга в житті. Треба перечекати…

Одного дня, повертаючись з роботи, Христина звернула увагу на симпатичного пасажира маршрутки. Він сидів навпроти і тримав на руках непосидючу дівчинку. Мала не вмовкала ані на секунду, вертілася на руках, зазирала у вікно або ж прискіпливо вивчала пасажирів. Раптом зупинила свій погляд на Христині. Усміхнулася, а тоді мовила:

– Тітко, а ви куди їдете? Ми з татком із кінотеатру повертаємось… Я мультики люблю.

Молодий татусь зніяковів і пошепки сказав донечці, щоб не займала пасажирів. Проте дівча не відреагувало на зауваження і перепитало:

– То куди ви їдете? І не звертайте увагу на мого тата… Він не дозволяє розмовляти у маршрутці, а я дуже товариська, і дуже-дуже багато говорю.

Христина на мить також зніяковіла, а тоді відповіла:

– Повертаюсь додому з роботи…

Наступними запитаннями були: де Христина працює? Чому навчає дітей англійської, чи не цікавіше було б працювати у кінетеатрі? Чому в неї такі сумні очі і чи має вона чоловіка? Між ними зав’язалася розмова. Проте на останнє запитання допитлової дівчинки Христя не відповіла…

Вийшли вони на одній зупинці, з’ясувалося, що й жили неподалік.

На прощання дівчинка сказала:

– Мене Маринкою звуть, а мого сором’язливого тата Тарас. Ви приходьте до нас, будемо дружити.

– Дякую, якось обов’язкового прийду…

Молодий татусь так і не спромігся взяти участь у розмові Маринки та Христини…

Згодом вони бачилися іще декілька разів у маршрутці. Маринка завжди підходила до Христини, інколи вмощувалася на коліна і безупину говорила, розповідала щось, жартувала, допитувалася…

Через місяць такого спілкування у маршрутці Тарас врешті-решт запросив Христину в гості. Маринка запропонувала разом переглянути мультик.

– Як відреагує ваша дружина на мій візит? – щиро поцікавилася Христина.

– У мого татка немає дружини, а в мене мами, – спокійно відповіла замість Тараса Маринка. – Вона покинула нас – поїхала за кордон… Ми живемо самі…

Ця історія нагадала Христині її власну… Але в Маринчиному випадку в неї хоча б батько був…

Чорну смуга в житті поступово зафарбовувалася у білий колір. Христина потоваришувала з Тарасом та Маринкою. Навіть звикла до них. Із часом познайомила їх і зі своєю бабусею, яка приїжджала погостювати. Після знайомства з Тарасом і Маринкою, бабця сказала внучці:

– Придивись уважніше до цього чоловіка. Я помітила, що він закоханий у тебе… І донечка у нього чудова!

Цього разу Христина прислухалася до бабусиних слів. Життя тішило білою смугою… А про чорний колір Христина вирішила забути – не місце йому в її щасливому житті. І з іноземними мовами Христина на деякий час вирішила розпрощатися… Вступила до кулінарного училища – відкриють із Тарасом невеличкий сімейний ресторанчик…

couplesanddaughter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.