Поезія Сучасної Читанки – 3

Родимка з шиї пророста як гриб.
Вилиці…майка, плеєр… німб.
Крапелька клею, стіл, статуетка.
Голос з тунелів, в кімнаті спека.
Тихо мовиш, безсилля – грип:
«Тут не прибрано, все сусід…»

Мріють фіранки про запах дібров.
Крихти кексу в джинсах Star Raw.
Тюбик ввібрав смоли, фенхель.
Марить постер еро Мейхер.

Постіль зім’ята. Бильця дивану
Вбік розступилися – ти Мойсей?
Муфти напнули квітучі каштани.
Дотик, похмілля – і все…

Мовчки рахую наші ковтки.
Мить – попрошу твоєї руки…
Верби плетуть за вікном афро кужіль…
– Може замовимо суші?

Шовк оросив білосніжний фарфор.
Це був укол, кров’яний світлофор,
Рана в серце – в самісінький кратер…
Чийсь покинутий на підлозі бюстгальтер.

 


 

Планети котиш у більярд,
Самоконтроль то твій азарт…
Хвилин із десять, а може пуд
Думками жорна мелють нюд
До зоревидного помолу:
Потилицю, зіниці, брови…

Люблю тебе як свого ката,
Твої премудрості старечі
Беззаперечність, гречність
І геніальні сльозотечі.

Мов атомів, сліпих жінок,
Моїх ти пестив антиподів.
Не знав хто пил, а хто пилок.
Роками запліднював води.

В любові зі світлом не можна.
Одягатися в чорне.
Мартіні на брудершафт зі мною
«За вчора!»

 


 

Поцілунками вкрити коліна?
Переходи, спини, мости.
Заблукав у фасадах, порогах…
Сухожиллям бандаж на литки,
Цементуєш пальці у кулаки.
Гордий вибір твій –
повзти…

Хлібом ділить думки-окрайці.
Замість мозку протуберанці,
Кров бензином всередині,
Тиснуть в підребер’ї судини.
Ро’зріз очей – нетипова статика.
Зустріч кожна для «закохатися».

Вчить хребет мій трепет рук.
В чакри ловиш тихий звук.
Промінь теплий, болеро…
Серцем обняв, мов шатром,
Пахвами, дельтами, по’рами…
______________________________
Тебе обминаю цокотом підборів.

 


 

В тобі цитадель, коли тихо мовиш.
Лиш поглядом переконати можеш…
Чоло твоє не розрізняє фальші.
Таємним жестом рушиш важіль.

Таке щось маєш, що чую без слів,
На лоджії розводиш голубів…
І досвід твій лиш похідна уяви.
У аурі -вафлі, в міміці – мальви.

Любов’ю в собі виробляєш фруктозу.
Твоя притомність від самогіпнозу.
Ти можеш розчинити кожен запах…
Твій світ народжений в колапсах…

Твої думки читаю, краще за свої.
Втрачають дотик точки больові.
Всі бесіди у нас, мов емоційні страти.
На відстані умієш лікувати.

___________________________
Пишу про тебе – і зникають рими
Благаю, стань моїм побратимом.

 


 

Ти дивишся на мене із мережі.
В тобі безмежність,
Ведмежа стежка,
Внутрішній стержень –
Пізанська вежа…
Париж і кежуал…
____________________________
У Wordі моєму пожежа.

 


 

Тягне трави до водопою.
Фресками ночі весною.
В очі злива, мов квасоля.
В руки жовту парасолю.
Ки’тиці в сузір’я Панди.
Бджоли роєм із лампади
Крейдою веселку слала.
Флору тістом замовляла.

Від тебе пахне океаном.
Завжди’ холодна, бездиханна…
Життя твоє – суцільна йога.
Трима на світі кава, йогурт.
Цитуєш часом премудрість Ганді,
Мовчиш очима барв лаванди.
У ко’сах довгих крашанки…
Не чуєш дзвонів, лише дзвінки.

Живу безвільно, без жалю.
У сни не йдеш, лиш в дежавю.
Чуття лоскочуть, наче спрут.
Любов – то лиш стрибок в батут.
Ще більш закохуюсь у вірність.
Ти будеш зрадницею
За теорією ймовірностей?
Будь! Будь! Будь!
_______________________________

Пянію хіттю, ховаюсь в скрині.
Долоні на сонячне сплетіння,
На віки втомлені мигдаль…
Собі сам: “Не вмирай…
Вставай…Оживай…”
Чому для нього непорочна?
Святині зурочили? Чи мораль?

 


 

В тобі олива й горіховий сік пряно-гіркий…
Ти – спора папороті на тильній стороні руки.
Ти – бульбашка шампанського у струменях трави.
Твої очі синьо-зелено-карі – потойбічно живі.

Ти – мушля морська, прибережна галька синя,
Ти – болотисте жабуриння…
Твій шепіт маскулінний із золоченних каффів…
Уяву збурюєш ароматом кави.

В волоссі твоєму вербова тирса,
Навік другорядна, вдихаю твій кисень…
Горіхи, мов яйця, на плідній ліщині…
Кохати з заплющеними можу очима. Щаслива…

 


 

Скажи, яке хотів би ти добро:
Вінок лавровий і винний сироп,
Видіння правдиві від карт Таро
Чи замість серця земне ядро?
____________________________
Пригоршню в дар чужого сімені,
Цілунками рубці по воло-тімені…
Вернути в змозі хмільні думки
Потраплю гордо в сильце-пастки,
Зробитись можу навік печерною.
І встрелити жар-птицю на вечерю.
Прорвати в силах пологі греблі.
Із місяця зробити собі гребінь.
Хлюпкою кровю залити цебро’
А хочеш назад своє ребро?
Туманні вирла з тремкими віями…
Я можу спокусити навіть змія.
______________________________
Для мене стань повелителем світу.
І зможу свято цей світ полюбити.

 


 

Красуне, кокетко, дівча з пін-апу,
Легенди ходять про твою звабу.
Про ямочку, щічки, стиглість рамен.
З тобою й сатрап бува джентльмен.

Чи радість, чи сльози – усе як залп.
Смієшся софітам і плачеш під ламп.
За мир всесвітній ти п’єш по вінця.
Вмирає надія з останнім принцем.

Виводиш сукні у світ, мов дітей.
В Шанель ще віриш і в щирість людей.
Невинність сердечна твій щирий блуд.
Тебе чекає Голівуд…

__________________________________
І все б чудово, красуне моя…
Давно, давно вже ти – не я.

 


 

Сухий, спадистий замок-льох,
Зачатий в глибах чотирьох.
Жаріння жовчю із печі…
Хліби, причастя, калачі –
На стіл всі афродизіаки –
З кутків в провалля вурдалаки.
Північним сяйвом гра ефірів.
Тривання наше «Символ віри»…
Єлеєм образ у вогні
І води вийшли з куренів,
Втікає кисень через сміх,
І порох проситься з-під ніг.

Не чути тиш, німі почвари…
Вуста – змужнілий Че Гевара,
Із переломом грозовим…
Балади нотами з гортані…
Всі Веди, Тори і Корани
Написані одним пером –
Твоїм.
Родини, нації, пророки
У кулаку й під рукавом.
Саджаєш рисові плантації
Всевидячим оком.
Руйнуєш Содом.
_________________________

Як добре стати Янголом
І жити під твоїм столом.

 


 

Білчин хвіст замість зорі.
Став в корінні яворів
Наче з квасу мжичка пінна.
Жимолость чешуть гребенем півня.

Гроном мурашник, плесо в фользі
Хмари, гради, стрижі.
Цвіт анемонів – комочками манки
Може по рясці на санках?

Лисини степу в хутро зелене.
Під копірку гобелени.
Грива за вітром – жовті кульбаби.
Закумкали жаби…

Сила всесвітня замкнулась в бруньках,
Краплі воску, як зорі, в руках.
Хащі, джерела, пуп’янки – храми
Бог під ногами.
____________________________
Землетрус, дежавю, фрустрація…
Кругообіг весняних барв.
На шию гарбуз – і в став.
Купатися…

 


 

Дощовиця – зерна ківі…
Настоявся день на пиві.
Цегляні скалки – кориця.
На газоні косовиця.
Сірники з вівса, мов пензлі.
Павутини – едельвейси.
Пух тополі, мов морени.
Із драглів гало-мурени.
Як ошатні гнізда, верби.
Фаетон із неба гербом.
Із перин бліді спіреї.
Дніпро плине по трахеях.
Монументи – вітряки,
І агави – будяки…
Лисі гори – куполи,
Й ріпакові прапори.
Над ґрунтами панахиди…
________________________
Етно-пам’ять в краєвидах.

 


 

В мені усі нічні світила
Й душа несмілива.
Крізь постіль до зірок
На хвилях несе бузок.

Пульсує по тілу нектар,
Заллємо по вінця Тартар
Хвилею з Дніпра.
Я з твого ребра,
Пам’ятай…

Руки ніжність ламає –
Терпіти не в змозі.
Як умру, то не ховайте –
Я в анабіозі…

 


 

Дрібками в вузлику бісер, монети,
Глід і аїр. Домовик нумізмат?
На шибках мох, в щілині – комети…
Скриня та полк олов’яних солдат.

Тиснява стебел –
То орхідеї.
Крокви під небом
На зріст пігмеїв.
Синява тіней і абажур.
Видивом вкритий
Вогник-пічкур.
Сніжниця у сніжки,
Як із лопати.
За хижкою ліс,
Провалля, Карпати…

Така безпросвітна солодка щільність
І погляд у себе пророчий, віщий.
Мерзне у склянці без снігу підсніжник.
Розгублений марить у тінях підсвічник.
____________________________________

Дайте любові, щоб перевернути вічність!

 


 

Прокидатись ефірно самій з собою.
Обдарували мавки сліпотою.
Стержень душі – не струганий конус.
Тропар співаю чемним голосом.
Зіниці – лимани сріблястих сомів.
Слонів на рахівницю, коли бездомна.
В дрібницях щастя.
Згодна.

Куди не прийду, всюди ні в сих, ні в тих.
Був один – не хотів зробити щасливою,
І не зміг.

Душа рветься з окислених ланців.
Нутро моє – зозулині яйця.
Пальці не золото – просто мідність,
Чи не зломила мене бідність?
Любов далеко в очах, на споді.
Опускаються руки в повінь.

Під прицілом людей почуваюсь голою.
Зростилася квіткою
Однопелюстковою.

 


 

Людина – черговість,
Метафізика духу.
Їй личить червоність,
Сферична Музика.

Тюльпановий плащ.
Безсилий палач.
Серпом по гітарі
В потоках кіноварі.

Намітка – кармін,
Очиці Кармен.
Дихаю ватрою
В ніч перед стратою.

Коралові трави
В коренях липи.
Планети–гравій,
Океани надпиті.

За димом печаль.
Я – елементаль…
Накопилося памяті,
І мене спалять.

 


 

Сніжинки-цвяхи
Прохромили зап’ястя.
Зимова повінь,
Безликі птахи
Над обрієм
Мов кульки з гелієм…
В тобі –
Безвольна пастка,
А так приємно…
Розпинаєш мене на хвої –
Хочу бути з тобою,
Хочу бути тобою,
Ми хворі… Любов’ю.

 


 

Це почуття не змалювати світлом,
І грані самоцвітів – не мірило…
Гі’ллям із плахи обтесаний ідол
Флюї’дні дощі побілили.

Із каганцем, як Мартін Іден.
Скупа подо’ба, тверді жили.
Дбають полотна про запах вільх…
Не згубить те, що породило.
Це міф.

Зап’ястя торкнулися смуги пітьми.
Потріскані руни, циліндрики льоду,
І лімфа загусла, мов спирт…
Ореольне колесо Фортуни
Розміняло число Пі.

Реінкарнуються обійми,
Регенеруються клітини.
Спиняємо регресію і війни
Зародженням дитини…

 


 

Із панчішок ікебана,
Запалав камін фонтаном.
Грамофон веде сопрано…
З полотна ліловий граф,
Загорнемося у шарф…
Ти і я – ми мов анклав.

У грудинах циферблати,
Пестування в сто каратів.
Кароокий – два мулати.
Шепотіння – чорний пух.
Обважніли мочки вух…
Зашарівся капелюх.

Матіолою-вустами
Пробіжусь до щиколоток…
Мухоморові соки
Відчуваю на дотик.
Мармелад – білки-коралі.
Й капіляри конвалій…

Космаки – чернечий вугіль.
Мов стебло, хребетовугор.
І тату тримає тургор.
Голим черепом обличчя.
Демонічність чоловіча.
В рюкзаку вино з росою.
Надчуттєвий гот  з косою…

Боісіда

Мітки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.