Одна-однісінька жінка, про яку йому доводилося сяк-так турбуватися — дружина… Проте благовірну за сексуальний об’єкт давно не вважав. Радше своєрідний соціальний додаток.
Вони зайшли до приміщення. Охоронець окинув оком напівголу шефову супутницю. Тільки тепер наш герой встиг оцінити, що за пташку вполював… Дівчина була на диво гарна… Не зрівняти із типовою повією. Пекуче волосся барву вина, чорні очі та тонкі вуста — не по моді, не пухкі, але від того ще більш звабливі.
Щось в середині збунтувало, коли помітив як охоронець зачепився поглядом за прозору сукенку.
— Швидко поклич Сашу Василівну у мій кабінет, – гаркнув, й додав – До нас в гості завітала дочка міністра.
Багатотижневий стрес вихлюпнув гучним реготом, аж не стало снаги зупинитися, бо ж дівчина стояла поруч, все чула, все бачила… «Для чого збрехав охоронцеві, міг і не виправдовуватися перед підлеглим?»
— Може тобі щось потрібно: одяг, косметика? — із незнайомкою намагався поводитись люб’язно.
— У мене все є…
— Все це що? Одна туніка. Навіть без спідньої білизни? — знав бо, що дружина носила з собою купу флакончиків у дамській сумці, косметичку, серветки, піджак, навіть пару панчіх і змінне взуття …
— Як тебе звати? – кинув гордовито і втупився похмільними очима у дівочий пупок.
— Називай мене як сам забажаєш.
Мені сподобалося! Легко читається, легко з’являється образ, виникає поступово ставлення до героя, сама мова приємна. Хотілося б ще чогось подібного прочитати.