Цикорієвий мак

Маковійка нарвала для гостей квіток. Відібрала щонайкращі: лілові й рожеві маки. Колись чувала, що люди шаленіють від макового соку. То може й домовикам прийдеться до смаку, адже живуть поряд із людьми?

Задивилася у велику росину, як у люстерко. Розчесала червонясте волосся пучком травиці. «Раптом серед домовиків знайдеться гарний чолов’яга? Втім хатні духи зазвичай низенькі, щупленькі, ще й народжуються старими…»

Від старожилів чула, що домовики полюбляють кохатися із людьми, бо людський рід пристрасний та рішучий. Думки не йшли з голови… Які вони ті люди? Невже чуттєвіші за польовиків? Бо хто може зрівнятися із польовиками? Хто?

Ще й стара КартоПлянка одного разу обмовилася, що макова царівна мало скидається на польовичку. Жодних крилець за плечима чи ховрашиних вух. Гарна й людиноподібна. Навіть кров червона…

Третій місяць поспіль дівчина не могла ні їсти, ні пити… Навіть дрімати не ставало сил. Щось дивне коїлося у душі. Наче хтось спостерігав за нею із-за кущів. Сидів віддалік й водночас у ній самій… Щипав, душив, лоскотав кожну жилку… Хотілося зняти із себе набридливе тіло, мов цупку одежину.

А однієї ночі, коли повен місяць стояв посеред неба, надійшла синя русалка. Не привіталася, не мовила й слова, лиш цілувала Маковійчині стопи… І пошепки називала Небцем…

Зроду-віку Маковійка не чула щоб русалка так дбала про іншу русалку.

Щодень сум гнітив все більше й більше. Ще й рідне поле не слухалося: то зачиняло, то відмикало свої надра… По правді сказати не любила Маковійка своїх маків. Серед просторих рівнин почувалася самотньою й чужою. Видавалося, що там – ген за старим складом люди не збирають воду по краплині. А колекціонують один одного.

На гостину до домовиків йти не хотілося… У променях заграви поруч із полем стояла людська хижка. Оддалік криниця, старий віз із кінською збруєю і громіздка дерев’яна бочка. Біля дверей лежав кудлатий пес, припнутий до орчика.

Мітки

1 коментар

  • Вікторія сказав:

    Мені сподобалося! Легко читається, легко з’являється образ, виникає поступово ставлення до героя, сама мова приємна. Хотілося б ще чогось подібного прочитати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.