Присвячується Андрію Кузьменку

Я вже не дихаю? Я помер?

– Так, відповів Янгол, –  і схилився на коліно,

– І я дякую Тобі, Душа Чиста…

– Ти!? Мені?! – здивування неможливо було приховати в голосі,

– За що? Це ж Ти Янгол! Це Ти все життя мене оберігав, допомагав… принаймні я так пам’ятаю… Чи то не так?

– Все вірно, говориш Душа Чиста, все вірно…

– То це я Тобі маю вклонитися низько. Я ще пам’ятаю свою тернисту земну путь. Ті гори і прірви що подолав, те все що пройшов з Божою і Твоє допомогою. Так чого прихилив Ти коліна?

– Розповім Тобі, Душа Чиста. Слухай. Правду кажеш Ти, охороняємо Ми Душі, допомагаємо Їм. Та є Душі, такі як Ти, які нам допомагають. Кожна, кожнісінька Душа проходить свій шлях з дарованим Богом їй Янголом, Її Поводирем. Янгол не може втручатися в діла земнії Душі. Тільки шепотом вітру, блиском зірок, шумом дощу можемо говорити ми з Душами. Та чи послухає Нас Душа, чи зрозуміє це Її вибір. Як Душа слуха свого Янгола провідника, то й сама Янголом стає, зчасом. А як глуха зовсім, і за тисячу життів ненаближається до Царства Небесного, Господь забирає її звідси…

– А що робить Господь з ними, Провіднику?

– То тільки Йому і відомо. Подейкують, що сильно печалиться Отець над ними, що дає їм ще тисячу життів інших. Та це балачки Янгольські, не більше…

– Пробач що перебиваю, Янголе, а що з душами тих діток маленьких, що на світ білий народжуються ненадовго і одразу йдуть з нього?

– То Душі які тільки но стали Янголами. Просяться, хоч ще раз вдихнути повітря, бо благо є велике дихати… шкода що забувають люди свій перший подих. Тільки наприкінці шляху, в останню мить, згадують…

Та буває й навпаки, стомлюються Янголи від Душ що не чують, сумувати починають. Від того крила Янгольські стають чорними. А крила то є сила наша. Кожна Глуха душа це чорна пір’їна. І коли крила вже не розправляються, коли болять нестерпно від чорного пір’я, дає Отець небесний нам Душі Чистії, що й самі не знають про те хто вони. Не можемо ми їх охороняти чи допомагати. Тільки молити Їх жити своїм, власним життям. Душі Чистії то спасіння Янгольське, наше змилування. Кожне слово Душі Чистої, кожен вчинок повертають крилам білосніжний блиск, повертають силу Янгольську. Як тільки крила повертають силу свою забираємо Душу в Царство Небесне…

– Тепер розумію, чому земний вік коротким був у мене…

– І Я дякую Тобі, за нього! Проси в Мене чого Тобі хочеться, Душо! Ти маєш, заслужила вибір. Ангелом чи Архангелом станеш? А може в Царствіє Небесне хочеш перепочити?

– Ні, мовила Душа, хочу ще хоч раз вдихнути…

Андрій Корейба

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.