Надпита кава із чужої чашки
І вуст чужих відбиток на вустах,
Затримати слова мені не важко,
А трепет серця рветься, ніби птах.
Сама б тікала від гріха подалі,
Шепочу, обіймаючи у кров,
І падаю у прірву по спіралі,
Єдине виправдання – це любов.
З чужої чашки так чомусь смачніше,
Відчуй мене, нехай обом гірчить,
На гріх один у нас з тобою більше,
Та як його зректися й не любить?
