Належить за договором

«Я ж говорила тобі, не потрібно було позичати йому гроші. Не потрібно».

Чи знала вона щось, чого не знав я? Не дізнаюся, бо немає моєї коханої — вона чекає мене в іншому місці, в якому згодом опинюся сам. От лише друга шкода – так і не виконав умови нашого договору.

Віталій знову замовк, даючи тиші наповнити всі закутки кімнати. Тільки для Савелія вона виявилася неспокійною, сповненою небезпеки, лукавого сміху. Від ляку серце затріпотіло й готове було зупинитися.

«Тільки не зупиняйся! Не зупиняйся! — ледь чутно прошепотів, — Бийся. Чуєш, бийся!»

… Але Віталій почув.

— Ви щось запитали мене? — поцікавився, не перестаючи дивитися на стелю.

— Так, якщо Савелій не віддав вам гроші, а зустрівшись, наговорив образливих слів, то, Господь може пробачити йому його гріхи? — неохоче тремтячим голосом запитав Савелій.

— Бог може, якщо серед усіх гріхів, не знайдеться гріха проти Духа Святого, якого Бог не ніколи пробачить. Тільки вчасно звернувся б до Нього з проханням у молитві пробачити його. Бог добрий, усіх любить і всім прощає. Коли б це було неправдою, то даремною виявилася б смерть Ісуса на хресті Голгофи.

— А за мене ви можете помолитися? У мене також є багато гріхів. А днів для життя — замало, щоб усі згадати. Хочу приготуватися до зустрічі з Ним.

Віталія не потрібно було просити двічі. Він одразу почав молитися — лежачи, зате щиро. Повторюючи почуті слова, Савелій відчував, як його душі ставало легко, затишно, просторо.

Від тієї хвилини, коли Віталій замовк і нічого не говорив, збігло чимало годин. Савелій чув, як його друг дихав. Якщо він спав, то чи снилася йому дружина, небо, Бог? Дуже кортіло дізнатися. Та Савелій знав: Бог, до Якого молився й не припиняв звертатися впродовж ночі, неодмінно пробачив. Тільки… Тільки грошей, які потрібно було повернути Віталію не було. Всі вони були витрачені на розваги.

Думка, що друг не пробачив його, знову напружила сумління, повернула страх.

— Віталію, чуєш, мій друже, — півголосом, незважаючи на ніч, наважився заговорити Савелій.

Віталій не спав. Простогнавши, повернув голову й подивився на нього.

— Це я — Савелій. Бог покарав мене за мій гріх перед тобою важкою хворобою. Сьогодні вранці мене заберуть додому, щоб свої останні дні прожив серед рідних людей. Пробач мене. Пробач, що уникав тебе, що того дня, коли ми зустрілися, образив. Я не міг тобі повернути гроші, бо їх у мене…

— Не переймайся, я давно пробачив тебе і не тримаю на тебе образи, — не дозволивши закінчити йому, мовив Віталій. — Я впізнав тебе, молився за тебе. Ти житимеш, друже! Житимеш! — повторив, — тільки… надалі не забувай виконувати умови договору, який укладатимеш.

— Так, погодився Савелій. — витираючи сльози, що текли обличчям, — але…

— Забудь про них. Для Бога найцінніша душа людини. Скільки б людина не мала грошей, прощення за них ніколи й ніде не придбає. Воно не продається, його дає Господь. Та щоразу чинити той самий гріх, а потім просити пробачити у Бога не личить. Краще відмовитися грішити взагалі. А коли хтось образив тебе — пробачити.

Свою останню зустріч із Віталієм, Савелій запам’ятав. Друг сказав правду, наче знав, прочитавши в планах Бога, що він — Савелій — житиме. Й житиме його душа, якщо не прагнутиме у світі, в якому нічого немає вічного, забагато для себе. Бо придбавши навіть увесь світ, можна втратити душу. А душу не хотілося втрачати навіть на мить.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.