Оксана дуже смачно готувала. Любила кулінарію і із задоволенням ставала до плити. Експериментувала, готуючи за рецептами відомих шеф-кухарів, вигадувала власні страви, частувала близьких, влаштовувала цікаві вечірки з екзотичною їжею… Її кулінарні шедеври обожнювали всі друзі.
А Оксанчині торти й інша випічка взагалі були поза конкуренцією: такі смачні солодощі можна було скуштувати лише в найкращих цукернях і ресторанах міста. Тож частенько знайомі просили Оксану спекти торт на іменини, весілля чи на інше свято. Жінка ніколи не відмовляла, хоча нерідко доводилось ставати до плити пізно ввечері, адже весь денний час забирала робота.
Оксана не любила своєї професії. Вже шість років працювала помічницею адвоката в юридичній компанії. Допізна сиділа в офісі над документами, часто брала роботу додому. А коли випадала вільна хвилинка – готувала. Тільки тоді забувала про юридичні норми, закони, заяви, скарги…
Подруги частенько кликали в кіно чи в театр:
– Відпочинь трохи… Ще встигнеш постояти біля плити. От коли вийдеш заміж, то кухня сидітиме в печінках.
– Ні, – сміялася Оксана. – Краще приходьте до мене, пригощу вас чимось смачненьким.
Частенько після перегляду кінофільму подруги заходили до Оксани. Так і виникала ідея проведення тематичних вечірок: у суботу – мексиканська кухня, наступного тижня – японська, потім – італійська, французька, грузинська…
– От якби в тебе, Оксанко, був власний ресторан, від відвідувачів не було би відбою… – якось сказала колежанка Руся.
– Не впевнена, що хотіла б відкрити ресторан, – промовила Оксана. – Але в юридичній сфері більше не хочу працювати…
– То звільняйся, – запропонувала подруга. – Знайди те, що тобі до вподоби… Життя ж проходить повз тебе. Коли ти востаннє ходила на побачення? Поринула в роботу й забула про особисте життя. А так не можна… Ховаєшся від усіх та від себе самої за каструлями і сковорідками. Кажеш, що відпочиваєш, та я не вірю…
– Русю, я люблю куховарити. Вмію і люблю. І дарма ти так… Смачно ж виходить!
– Не заперечую, дуже смачно! Але… Не ображайся, але я переконана, що навіть найсмачніший торт не замінить тобі чоловіка…
Оксана часто розмірковувала над словами Русі. І справді, весь її час займає робота. Вона розучилася радіти життю, від депресії рятує тільки кулінарія. Звісно, Оксана ніколи не відмовиться від свого захоплення – кулінарії. А от від роботи в юридичній компанії… Однак немудро звільнятися, якщо не маєш на прикметі нового місця роботи…
Жінка міркувала не день і не два, але не могла розв’язати цієї проблеми. Тож і далі ходила на роботу в юридичну компанію, а від рутини сірих буднів знаходила порятунок у кухні…
Не відомо, скільки б це тривало, якби одного дня Оксану не викликав керівник і відверто не сказав би:
– У нас з’явилися проблеми. Прибутки нашої компанії ледь покривають видатки… Тож ми плануємо скоротити кількість робочих місць…
Оксана несподівано для себе широко всміхнулась і випередила керівника:
– Я сьогодні ж напишу заяву про звільнення… За згодою сторін.
Керівник хотів щось пояснити, проте жінка вже не слухала його.
З її тендітних плечей спав тягар невдоволення своєю роботою. Оксана ніби прокидалась від сну, підіймала голову і на повні груди вдихала свіже повітря… Перед нею відчиняло двері нове життя… Оксана ще не знала, яким воно буде, що принесе їй, що вона робитиме далі.
У перший тиждень після звільнення Оксана байдикувала: довго спала, багато готувала, нарешті пішла з подругами в кіно і навіть їздила з Русею на дачу. Потім вирішила, що час подумати про майбутнє, й сіла за комп’ютер шукати вакансії, але нічого путнього не знайшла. Тоді прислухалась до поради Русі й надіслала своє резюме в декілька ресторанів міста, в яких були вакансії кухарів. Однак не отримала відповіді на жоден свій лист: мабуть, роботодавців дивувало, що жінка з юридичною освітою та досвідом роботи в юридичній компанії шукає роботу в зовсім іншій сфері, а її слова в додатку до резюме, що вже давно чудово готує, не сприймали серйозно.
Коли ж спливло два місяці, Оксана почала хвилюватися. Заощаджень було обмаль, отож треба дбати про завтрашній день… Жінка вже не організовувала тематичних кулінарних вечірок, бо грошей вистачало тільки на найпотрібніше. Де вже там купувати екзотичні продукти!
І тоді Оксанине життя знову змінив випадок. Жінка святкувала свій день народження в колі друзів. Подруги весь вечір змовницьки підморгували одна одній, а коли Оксана принесла з кухні тортик, ошелешили уродинницю подарунком:
– Ми вважаємо, що ти мусиш фотографувати свої кулінарні шедеври. Першим можеш зняти ось цей чудовий тортик, – урочисто мовила Руся і простягнула подрузі фотокамеру.
Оксана аж зніяковіла. Зітхала, що дівчата витратили стільки грошей, і казала, що не може взяти такий дорогий подарунок. Урешті заспокоїлась, почала із захопленням розглядати фотоапарат і навіть не одразу зрозуміла, про що говорить Руся.
– А ще ми вирішили, що тобі варто піти на курси фотографів… – колежанка простягнула Оксані сертифікат на навчання. – Навчишся фотографувати свої страви… А згодом, можливо, ти станеш відомим food-фотографом…
– Яким фотографом? – перепитала Оксана. – Ви хочете, щоб я фотографувала їжу?
Жінка обійняла дівчат, подумки подякувавши Богові за те, що подарував їй таких чудових друзів, а тоді взяла фотокамеру і зробила чимало кадрів святкового тортика…
***
Одна з тих світлин тепер стоїть у кухні на видному місці. Адже після того вечора в Оксани почалося нове життя – насичене, яскраве, цікаве. Жінка успішно закінчила курси фотографів і, не полишаючи свого улюбленого заняття – приготування їжі, захопилася фотографуванням страв. Спершу показувала свої фото лише друзям і знайомим, а згодом наважилась і надіслала в декілька видань. Невдовзі Оксану запросили в редакцію одного з глянцевих кулінарних журналів і запропонували посаду food-фотографа.
Тепер Оксанчине хобі стало справою її життя. Вона й надалі багато готує, а ще за допомогою фотооб’єктива передає красу їжі на сторінках журналу. Фотографування їжі – це теж мистецтво… Адже потрібне неабияке вміння, щоби інші, дивлячись на світлину, відчували навіть запах і смак страви!
В Оксани, як і колись, обмаль вільного часу, проте вона багато подорожує і зовсім не втомлюється від своїх професійних обов’язків. Жінка відвідує різноманітні кулінарні школи, бере участь у семінарах і зустрічах, знайомиться з різними людьми… І відчуває, що зовсім скоро в її житті знову відбудуться зміни. І знову на краще. Адже недарма редактор кулінарного журналу, в якому працює Оксана, часто спілкується з жінкою, першим переглядає відзнятий матеріал, нерідко їздить разом із нею у закордонні відрядження. А віднедавна ще й приїжджає до Оксанки додому – на всім відомі кулінарні вечірки…
Файно є! 🙂 ДЯКУЮ!
яскраво і смачно, а головне надихаюче